Головна | Мій профіль | Вихід | Вхід | RSSЧетвер, 18.10.2018, 13:55

Чернівецька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №20 Чернівецької міської ради


Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Програми виховної роботи

Виховання здорового способу життя

Бути здоровим - це природне прагнення людини. Здоров'я означає не просто відсутність хвороб, а й фізичне, психічне, соціальне благополуччя
Цілісністьлюдськоїособистостіпроявляєтьсянасампередувзаємозв'язкутавзаємодіїпсихічнихіфізичнихсилорганізму. Гармонія психофізичних сил підвищує резерви здоров'я, створює умови для творчого самовираження в різних сферах нашого життя. Активна та здорова людина надовго зберігає молодість, продовжуючи творчу діяльність, не дозволяючи «душі лінуватись».
Щоби повніше використовувати власні духовні та фізичні резерви, слід не впадати в розпач через тимчасові слабості, а вірити в захисні сили своєї натури й учитись управляти ними. Чим більш багата людина фізично й духовно, тим легше і природніше врівноважуються прояви її людської сутності.
Правильно підібрані фізичні навантаження допомагають зняти психічну напругу, викликану виробничими чи особистими проблемами. Окрім того, систематичні фізичні вправи - ефективна профілактика різних захворювань.
«Гімнастика, фізичні вправи, ходьба повинні міцно ввійти в повсякденний побут кожного, хто хоче зберегти працездатність, здоров'я, повноцінне та радісне життя.» Древнє висловлювання Гіппократа в наше століття проникнення в усі сфери діяльності науково-технічного процесу стає найвищою мірою актуальним.
Любовітурботупродітейдорослімаютьвиявляти, граючи, бігаючитаплаваючизними, купуючиїмзамістьтортівібулочокм'ячі, ракеткичилижі. Підтримувати прагнення дитини до стрункої фігури та спортивних успіхів, обмежити в меню солодощі, використовувати кожну можливість для занять фізичними вправами вдома й на вулиці й самим регулярно займатися спортом - такі задачі дорослих.
Рухпорядізхарчуваннямісномєосновноюжиттєвоюпотребоюкожного, томущозабезпечуєрістірозвитокорганів, позитивновпливаєнакровообігідихання, стимулюєдіяльністьмозку. Постійне переїдання так само несприятливе, як і чергування жорстких короткочасних дієт і не обмеженого харчування.
У родині діти одержують перші навички здорового способу життя. Але лише здорова не тільки у фізичному, а й у соціально-моральному сенсі родина зможе виростити та виховати здорову в усіх відношеннях людину. В основі родини лежить любов усіх членів родини один до одного. Але є дві особливі людини, які дають початок родині, ростять нас. Це батько й мати - перші зразки мужності та жіночності.
Не всі стають великими спортсменами, але любов до спорту, до самостійних щоденних занять фізичними вправами допомагає кожній людині впевнено крокувати по життю. Боязкі учні після спільної участі з батьками у спортивних святах іноді набувають упевненості в собі, раптом починають любити уроки фізкультури, не бояться бути не зрозумілими однолітками. Вони почувають себе щасливими й потрібними в цьому житті, якщо у школі щорічно проходять спортивні змагання за участю дітей і батьків. Спостерігаючи за учасниками, бачимо, який позитивний вплив роблять ці заходи на школярів і батьків. Разом дорослі та діти одержують колосальний заряд енергії. У них з'являється бажання бути красивими та сильними. Задача вихователя - допомогти дітям повірити у свої здібності й можливості, навчити їх управляти процесами самопізнання та самовдосконалення. Змінивши себе, людина, яка дорослішає, розуміє, що змінюється й усе навкруги.
Діти та підлітки всмоктують у свою свідомість у першу чергу не наставляння, умовляння чи погрози, а ту атмосферу, яку створюють батьки, спілкуючись між собою та з оточуючими. Якими принципами керується родина, такі принципи покладаються в основу ставлення до життя й у дітей.
Якщо родина веде здоровий спосіб життя, у родині панують світ і доброзичливе ставлення один до одного, якщо в батьків немає шкідливих звичок і вони аматори туристичних походів, то й діти прилучаються до фізичної культури, до ведення здорового способу життя.
Учні можуть постійно спізнюватись на уроки фізкультури, приходити без спортивної форми, лінуватись виконувати вправи. Але коли у школі пройшов День родини, і батьки брали участь разом з учнями у змаганнях, із дітьми відбулась метаморфоза.
Батьки часто-густо дають до школи довідки про обмеження фізичного навантаження. А коли клас із батьками вирушає в похід, а батьки виявляють кмітливість і спритність у поході, ось тут уже діти зовсім змінюються й активно займаються фізкультурою.
Заняття у спеціальній медичній групі «Здоров'я» проходять у школі вже багато років. Мета цих занять - поліпшення контролю фізичного розвитку кожної дитини з урахуванням вікових і фізичних особливостей, сприяння більш ретельній корекції відхилень у її фізичному розвитку.
Варто нагадати, що ідеал виховання древні греки бачили в калокагаії, під якою малась на увазі нерозривна сукупність прекрасних фізичних, моральних і духовних якостей. Відповідно до цього принципу, від кожного вільного громадянина була потрібна необхідна психофізична доцільність, тобто сильне, треноване тіло й одночасно певний розвиток і моральна чистота. Такими хочеться бачити й сучасних юнаків і дівчат нашої країни.



Концепція виховання дітей та молоді в національній системі (витяг)

Сутністьсть національного виховання
Становлення української державності, інтеграція у європейське й світове співтовариство, відмова від тоталітарних методів управління державою й побудова громадянського суспільства передбачають орієнтацію на Людину, націю, пріоритети духовної культури, визначають основні напрями реформування навчально-виховного процесу.
Ця концепція, як й концепція гуманітарної освіти, є елементом нової ідеології освіти, яка повинна працювати на процес державотворення, становлення народу України як політичної нації.
Стрижнем усієї системи виховання в Україні є національна ідея, яка відіграє роль об’єднуючого, консолідуючого фактора у суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Національний характер, виховання полягає у формуванні молодої людини як громадянина України незалежно від її етнічної приналежності. 
Інтегруючою основою національної системи виховання є спільність історико-географічного походження, мови, культури і традицій, усвідомлення своєї приналежності до українського суспільства. Кожен з цих чинників визначає єдність поколінь сучасних, минулих і майбутніх, сприяє формуванню громадянина-патріота. Науково обґрунтоване, належним чином організоване виховання відображає духовний поступ народу, процес збереження й збагачення його культури.
Виховання підростаючих поколінь відповідає потребам етнокультурного відродження та розвитку як українського народу, так й представників інших етносів, що проживають в Україні, передбачає надання їм широких можливостей для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування почуття національної гідності.
Сучасне виховання в Україні має забезпечувати приѻучення молоді до світової культури й загальнолюдських цінностей. За своїми формами й методами воно спирається на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки.
Національне виховання має суспільний характер. До нього причетні сім’я, найближче соціальне оточення – формальні й неформальні об’єднання, громадські організації, засоби масової інформації, заклади культури, релігійні об’єднання та ін. Роль держави полягає у координації виховних зусиль усіх інституцій суспільства, забезпечення його єдності та пріоритету загальнодержавних (національних) інтересів.
Процес виховання органічно поєднаний з процесом навчання молоді, опанування основами наук, багатством національної й світової культури.
Гуманістичний характер виховання передбачає побудову його змісту й форм на основі глибокого розуміння вихователем природи вихованців, їх індивідуальних рис й можливостей, поваги до особистості дитини, турботі про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі.
Такий підхід передбачає ставлення до кожного вихованця як до неповторної особистості, суб’єкта вільного розвитку, визнання його прав, виходячи із сукупності знань про людину. У зв’язку з цим першорядного значення набуває діяльність соціальних і психологічних служб, які здатні на професійному рівні забезпечити диференціацію та індивідуалізацію виховних впливів.
Дана концепція має на меті визначити пріоритетні завдання виховання у національній системі освіти та основні напрями їх реалізації на сучасному етапі розвитку українського суспільства.
Ідеалом виховання є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціальне активна й національне свідома людина, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку і самовдосконалення.
Головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.
Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальним не тільки для усіх виховних закладів, а й для всього суспільства в цілому:
q забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних інтересів;
q відхід від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації на "усередненого” вихованця;
q формування національної свідомості і людської гідності, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;
q виховання правової культури: поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання та дотримання законів;
q забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших, культури та історії рідного народу;
q формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови;
q виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного формування нею власної світоглядної позиції;
q утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, милосердя, патріотизму, доброти та інших доброчинностей;
q культивування кращих рис української ментальності – працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв’язку з природою, толерантності, поваги до жінки, любові до рідної землі;
q формування почуття господаря й господарської відповідальності, підприємливості та ініціативи, підготовка дітей до життя в умовах ринкових відносин;
q забезпечення повноцінного розвитку дітей і молоді, охорона й зміцнення їх фізичного, психологічного та духовного здоров’я;
q формування соціальної активності та відповідальності особистості через включення вихованців у процес державотворення, реформування суспільних стосунків;
q забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб в почуттів;
q вироблення екологічної культури людини, розуміння необхідності гармонії її відносин з природою;
q прищеплення глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;
q спонукання вихованців до активної протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності.
Виховання дітей і молоді у будь-якому регіоні України в кінцевому рахунку переслідує одні й ті ж стратегічні педагогічні цілі, ґрунтується на одних і тих же принципах й теоретико-методологічних засадах. Разом з цим, у процесі виховання враховуються регіональні й етнографічні особливості.
Принципи національного виховання

Єдність національного і загальнолюдського – формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу; оволодіння українською мовою, використання всіх її багатств і засобів у мовній практиці, прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, традицій і звичаїв народів, що населяють Україну, оволодіння надбаннями світової культури;
природовідповідність виховання – врахування у процесі виховання багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, учнівської та студентської молоді, їх психологічних, національних і релігійних особливостей;
культуровідповідність виховання — органічний зв’язок з історією народу, його мовою, культурним та прогресивним родинно-побутовим і релігійним традиціям, з народним мистецтвом, традиціями і культурами інших народів світу, забезпечення духовної єдності, наступності та спадкоємності поколінь, зв’язок виховання з життям;
активність, самодіяльність і творча ініціатива учнівської молоді, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів, утвердження життєвого оптимізму, розвиток позитивного мислення;
демократизація виховання – розвиток різноманітних форм співробітництва й встановлення довір’я між вихователями й вихованцями, повага до суверенітету особистості дитини, розуміння її запитів та інтересів;
гуманізація виховання – пріоритет завдань самореалізації особистості вѸхованця, створення умов для вияву обдарованості і талантів дітей, формування гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої, милосердної;
безперервність і наступність виховання – досягнення цілісності і наступності у вихованні, перетворення його у процес, що триває впродовж усього життя людини; нероздільність навчання і виховання, що полягає в їх органічному поєднанні, упорядкуванні змісту навчання і виховання формуванню особистості;
єдність навчання і виховання – розвиток і формування особистості, опанування нею національної і світової культури здійснюється як єдиний процес, що передбачає набуття знань, вироблення ставлень та цінностей, які в кінцевому рахунку обумовлюють світогляд та ідеали людини;
диференціація та індивідуалізація виховного процесу – врахування у виховній роботі рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку вихованців, стимулювання активності, розкриття творчої індивідуальності кожного;
гармонізація родинного і суспільного виховання – організація педагогічного всеобучу батьків, об’єднання і координація виховних зусиль усіх суспільних інституцій.
Основні напрями виховання

Реалізація основних завдань і принципів виховання у національній системі освіти здійснюється у ряді пріоритетних напрямів.
Патріотичне виховання – формування патріотичних почуттів означає вироблення високого ідеалу служіння народові, готовності до трудового та героїчного подвигу в ім’я процвітання української держави. Воно покликане формувати громадянина-патріота, виробляти глибоке розуміння громадянського обов’язку, готовність у будь-який час стати на захист Батьківщини, оволодівати військовими і військово-технічними знаннями, спонукати до фізичного вдосконалення, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії українського народу, його Збройних Сил.
Правове виховання – формування правової культури – прищеплення поваги до прав і свобод людини і громадянина, Конституції, державних символів (Герба, Прапора, і Гімну); знання й дотримання у поведінці Законів України; активна протидія особам та установам, що порушують закони, завдають збитків державі, зазіхають на територіальну цілісність і незалежність України.
Моральне виховання – прищеплення й розвиток моральних почуттів, переконань і потреби поводити себе згідно з моральними нормами, що діють в суспільстві. Опанування духовною культурою людства, нації, найближчого соціального оточення. Наслідування кращих моральних зразків своєї родини, українського народу, загальнолюдських моральних цінностей.
Цілісний процес виховання передбачає художньо-естетичну освіченість і вихованість особистості. Виховуючи у молоді естетичні погляди, смаки, які ґрунтуються на народній естетиці та на кращих надбаннях цивілізації, національне виховання передбачає вироблення умінь власноручно примножувати культурно-мистецьке надбання народу, відчувати і відтворювати прекрасне у повсякденному житті.
Трудове виховання – формування творчої, працелюбної особистості, умілого господаря, що володіє відповідними навичками та вміннями, професійною майстерністю, на основі сучасних знань про ринкову економіку може самостійно віднайти застосування власним здібностям у системі виробництва, науки, освіти.
Фізичне виховання – утвердження здорового способу життя як невід’ємного елемента загальної культури особистості. Повноцінний фізичний розвиток особистості, формування її фізичних здібностей, зміцнення здоров’я, гармонія тіла і духа, людини і природи – основа фізичного виховання.
Екологічне виховання дітей та молоді передбачає формування економічної культури особистості, усвідомлення себе частиною природи, відчуття відповідальності за неї як за національне багатство, основу життя на землі, залучення вихованців до активної екологічної діяльності, нетерпиме ставлення до тих, хто завдає шкоди природі.
Розглянуті напрями виховання тісно взаємопов’язані, доповнюють один одного, дають самостійне теоретико-методологічне значення. Разом з тим, усі вони утворюють цілісну систему національного виховання.


Календар
«  Жовтень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Архів записів
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2018
Безкоштовний хостинг uCoz